• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Кабінет психолога
• Рубрика для вчителів

Поради для вчителів під час дистанційного навчання

МОЛОДША ШКОЛА

1. Ідеально, якщо у вас є можливість і сили збирати дітей через Zoom або подібні застосунки з можливістю відеоконференції, щоб діти могли спілкуватись одне з одним – хоча б 10 хвилин на день. Нинішня ситуація – чудова можливість стимулювати дітей до спілкування в колективі, що, між іншим, є профілактикою булінгу.

Класна група у вайбері або щось інше, будь-який застосунок, який дасть можливість дітям надсилати одне одному промені добра, – це має бути ініційовано вчителем. З маленькими можна разом співати пісеньку – скажімо, ту, яку вони співали у класі, або проводити те ж ранкове коло: його можна робити в загальний конференції – “привіт-привіт” і надсилати одне одному сердечки.

2. Спілкування онлайн – це велике психічне навантаження для маленької дитини, у деяких аспектах набагато більше, ніж перебування у класі. Це стосується малюків, у яких ще немає внутрішнього розуміння, як влаштоване віртуальне спілкування.

На вас падає велике навантаження, бо ви стаєте модераторами загальної розмови. Вам треба впевнитись, що всі бачать одне одного, що в кожного є право голосу, і ви регулюєте ці контакти. Окремо вам треба попередньо побудувати концепт і план вашої зустрічі так, щоб це не перетворилося просто в загальний галас.

3. Важливо відзначити кожного персонально. Якщо знайдуться сили, кожному сказати добре слово та прислати персональний смайлик, як дають наліпки малюкам.

4. Для малюків важлива не частота, а регулярність спілкування. Можна виходити у відеоконференцію не щодня, а кілька разів на тиждень – це логічно ще й з огляду на те, що на підготовку витрачається набагато більше часу. Треба також дати собі час на відновлення, бо віртуальне спілкування для багатьох енергетично затратніше, ніж урок у класі.

5. Коли діти зустрічаються після розлуки і перебувають у стані стресу, та ще й зустріч відбувається в незвичному форматі – треба максимально уповільнити темп розмови. Тому що від наших темпу і гучності залежить стан того, хто з нами взаємодіє. Ваш спокійний і тихий голос уже буде стабілізацією.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

1. З підлітками важливо встановити жорсткий режим зустрічей. Треба, аби вони чітко знали, що коли буде, коли вони здають домашнє завдання тощо.

2. Важливо, щоб учитель дав підтримку учням. У тому сенсі, що він має розуміти, як їм складно – насамперед, не спілкуватись одне з одним. Адже головне завдання підліткового віку – входити в контакт зі своєю референтною групою, тобто з однолітками. А вони зараз майже позбавлені цього контакту.

3. Хоча підлітки – вже не малюки, чудово, якщо у вчителя буде можливість їх усіх бачити. Якщо ви можете сказати персональне слово кожному або просто перелічити всіх у загальному чаті – це теж буде важливо. Тому що, не дивлячись на їхній опір дорослим, підліткам треба відчувати себе частиною загалу. Прекрасно, якщо у класі був спільний ритуал – наприклад, вітання або прощання, чи якась особлива фраза. Якщо цього не було – вчителям було б чудово такі ритуали напрацьовувати.

4. Сучасні підлітки технічно просунутіші за нас – і важливо не соромитись просити їх про допомогу. Підліток опирається материнській фігурі. Саме тому, працюючи з дітьми цього віку, вчителькам дуже складно зберегти авторитетні позиції. Коли я працюю зі вчителями, які вчать підлітків, я прошу їх не входити в роль мами. Адже вони постійно потраплятимуть під материнську проєкцію і до них буде опір.

Навпаки: якщо в підлітків буде можливість відчути свою силу, це підніме авторитет учителя в їхніх очах. А якщо згодом ви скажете: “Дивіться, я взагалі цього не розуміла, але завдяки вам змогла опанувати” – це стане зоною їхнього найближчого розвитку. Вони відчують, що допомогли іншому, зробили потрібне і важливе. Якщо вчителька, від якої цього не очікують, раптом опанує інтернет – її “бали” в очах підлітків одразу злетять до стелі.

5. Ця криза може привести нас до нового формату стосунків з учнями. Ви можете сказати: “У мене зараз купа технічних питань, до кого я можу звертатись?”. Або спитати в них, які фільми або серіали вони дивляться, в які ігри грають – це стане можливістю бути в більшому контакті і зрозуміти, чим вони дихають.

СТАРША ШКОЛА

1. У старшій школі діти зазвичай самі знають, чого їм не вистачає і де в них слабкі місця. Учитель спрямовує їх, відкриває їм двері і насправді більше орієнтується на питання, які вони ставлять. Ну, і сам ставить питання – у чому зараз я можу вам допомогти?

2. Говоріть їм, якщо виникають технічні складнощі і просіть поради. І, можливо, якщо в них залишаються сили і час, запропонуйте бути тьюторами, розробниками і “пояснювателями” чогось для молодших дітей. Тому що учні середньої школи будуть краще вчитись у старшокласників, ніж у вчителів. А для старшокласників це можливість повторити матеріал, адже ЗНО містить програму всієї школи з 5 класу.

3. Для старшого школяра вчитель є провідником. Це довірена людина, до якої можна звернутись. Карантин – це час, коли діти можуть поставити вам додаткові запитання, надолужити щось за індивідуальним планом. Учитель час від часу має виходити на спілкування з усією групою, але можна також просто надсилати завдання в месенджер: у нормі, у старшокласників має вистачити послідовності їх виконати. Звісно, це не скасовує особистий контакт, адже це, окрім передачі знань, – підтримка.

Важливо розуміти, що ця криза дає нам можливість обнулитись, вийти з цього в новій якості одне для одного. Це шанс і для вчителів, і для директорів шкіл – передивитись відносини, кордони одне одного. Ця можливість не пов’язана з віком, посадою або обставинами, а виключно з нашими станом і готовністю до змін.

https://nus.org.ua/articles/navchannya-vdoma-praktychni-porady-dlya-vchyteliv-vid-psyhologyni-svitlany-rojz/

Традиційні й інноваційні засоби спільної діяльності школи і родини у вихованні школярів.

Як доводить практика, батьки нерідко вважають себе достатньо підготовленими до виховної роботи і тому не вважають за потрібне для себе набувати спеціальні педагогічні знання, завдяки чому й здійснюють найпершу і найвагомішу помилку у вихованні власних дітей. У цьому сенсі доречно наголосити на непрофесіоналізмі батьків у справі виховання, на противагу професіоналізму педагогів-вихователів,які озброюються необхідними знаннями, уміннями і навичками виховання під час навчання у вищому педагогічному закладі, у власній практичній діяльності. З іншого боку, батьки мають істотну перевагу щодо організації виховної роботи в порівнянні з учителями — вони мають більше часу для пізнання власної дитини і можливість більше спілкуватися з нею. На відміну від інших суб'єктів виховання, сім'я здатна впливати і, як правило, впливає на всі сторони, грані людини впродовж усього її життя. До того ж, вона є первинним середовищем, де людина навчається життєтворенню, навчається творити добро. Цей значний діапазон виховної ролі сім'ї поєднується з глибокою специфічністю її ідеологічного і психологічного впливу, що й обумовлює статус родини як у найвищій мірі дійової і необхідної виховної інституції у розвитку особистості.

Інший аспект обґрунтування необхідності продуктивної взаємодії між батьками учнів і класними керівниками, адміністрацією школи обумовлений тим беззаперечним фактом, що школа в наші дні є дійсно одним із найрозвиненіших інститутів виховання. Її можливості зростають в міру постійного збільшення тривалості терміну навчання. Цей соціальний інститут важливий у такій же мірі, як і сім'я. Сьогодні школа повинна забезпечити особистісний розвиток кожного свого вихованця, формування й утвердження його індивідуальності, неповторності, унікальності з-поміж інших людей. Вона має виховувати також специфічні моральні якості людини, які забезпечують їй оптимальне співжиття у людському суспільстві, поряд із іншими людьми: рівність, справедливість, критичний дух, толерантність, полікультурність тощо. Засвоєння цих цінностей відбувається не на спеціальних заняттях, а в силу самого існування школи, специфічного характеру організації діяльності дитини в її межах.

Отже, необхідність організації ефективної взаємодії школи з батьками вихованців є очевидною і необхідною. У цьому зв'язку доречно пригадати твердження А. Макаренка: "Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги".

Саме тому найвідповідальнішим у системі взаємозв'язків структурних компонентів виховного простору є налагодження стосунків школи з батьківським середовищем. Оскільки переважна більшість батьків хотіла б бачити своїх дітей освіченими, вихованими і культурними людьми, то батьківське середовище в цілому є системою, відкритою для координації власних виховних зусиль із потенціями школи. Зі свого боку, школа повинна формувати гуманістичний стиль взаємовідносин із батьками, заснований на обопільній зацікавленості школи і родини у позитивних результатах виховання дитини, колегіальності у прийнятті рішень, спільній діяльності з опорою на принципи: гуманізації і демократизації, суб'єктності і модальності, неперервності і наступності, диференціації й індивідуалізації, науковості і природовідповідності, компетентності й інтеграції, інноваційності й варіативності, цілісності і поліцентричності.

У взаємодії школи і сім'ї у справі виховання дитини можливо виокремити такіаспекти: комунікативний, інформативний, конструктивний і організаторський.

Комунікативний аспект спільної діяльності родини і школи розкривається через установлення оптимальних стосунків між учителями й батьками. Одне з головних завдань такої діяльності — ствердження високого авторитету кожного суб'єкта виховання (класного керівника, вчителя, батька, матері).

Інформативний аспект спільної діяльності батьків і вчителів полягає у вивченні індивідуальних особливостей дітей і обміні інформацією про життя учнів у сім'ї і школі. Значне місце у роботі класного керівника посідає вивчення сімей учнів: виховного потенціалу сім'ї, умов її життя. Для вивчення сімей учнів застосовуються такі методи, як: спостереження за поведінкою і навчанням дітей, відвідування сімей, індивідуальні бесіди з батьками в школі, анкетування батьків, вихованців, аналіз творів учнів тощо.

Конструктивний аспект спільної діяльності родини і школи дозволяє конкретизувати мету і завдання виховання, вибір засобів, форм, методів і прийомів його реалізації, окреслити межі навчального навантаження для дитини у школі, розробити індивідуальну програму виховання дитини.

Організаторський аспект спільної діяльності батьків і вчителів передбачає безпосередню організацію виховуючої взаємодії на практиці. Він визначає організацію життя дітей у школі (навчання, виховання, позакласна робота), у сім'ї (домашня навчальна робота, самообслуговування, допомога батькам, самостійне читання тощо), у позашкільних дитячих об'єднаннях за інтересами. У зв'язку з цим важливого значення набуває залучення батьків до організації позакласних занять у школі. Цьому сприяють: робота батьківських комітетів, виконання батьками тимчасових педагогічних доручень, керівництво гуртками й іншими об'єднаннями за інтересами, участь у колективних творчих справах школи і класу, проведення екскурсій і походів, зустрічі з цікавими людьми тощо.

У сучасних умовах пріоритетними є наступні напрями взаємодії школи і родини: 1) підвищення педагогічної культури батьків і педагогічна підтримка сім'ї; 2) залучення батьків до навчально - виховного процесу школи, допомога їй; 3) установлення виховуючого партнерства у взаємодії сім'ї та школи.

Для сприяння формуванню педагогічної культури батьків і підвищенню її рівня школа має передавати батькам певний мінімум спеціальних знань і створювати сприятливі умови для обміну практичним досвідом виховання дітей у сім'ї. З метою підвищення педагогічної культури батьків можна з успіхом використовувати педагогічну спадщину А. Макаренка і В. Сухомлинського. Великої уваги заслуговують такі проблеми сімейного виховання, як створення сприятливої моральної атмосфери сімейних стосунків, організація ігрової діяльності, діяльності за інтересами і нахилами дитини, попередження негативних звичок у дітей і підлітків.

В умовах переоцінки життєсмислових основ людства одним із актуальним завдань сучасної школи залишається надання батькам фундаментальних знань про виховання дітей, надання інформації щодо необхідності захисту дитини, неприпустимості насилля у вихованні дітей, про відповідальність дорослих за порушення прав дитини згідно з Конституцією України й основними нормативно-правовими документами: "Загальною декларацією прав людини", "Декларацією прав дитини"2, "Конвенцією про права дитини".

З часу ратифікації у 1991 році Конвенції ООН про права дитини Україна неухильно йде шляхом інкорпорації найвищих стандартів прав дитини у своє законодавство та вживає заходів щодо впровадження їх у життя. "Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою", — проголошує стаття 51 Конституції України. "Діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним", — говориться в статті 52, що повністю відповідає нормам Конвенції ООН про права дитини. Стаття 19 Конвенції ООН про права дитини зобов'язує держави, що прийняли цей документ, уживати необхідних заходів щодо охорони дітей від усіх форм фізичного і психологічного утиску, образ чи брутального поводження з боку батьків, законних опікунів чи інших осіб, які повинні піклуватися про дитину.

Реалізація спільної діяльності школи і родини щодо виховання дітей здійснюється через такі традиційні й інноваційні форми: батьківські збори, бесіди (колективні, групові та індивідуальні), лекції (загальношкільні, для батьків учнів окремих вікових груп, паралельних класів або одного класу), усні журнали, диспути, зустрічі за "круглим столом", конференції з досвіду родинного виховання, дні відкритих дверей, кіно- і відеотренінги з педагогічної проблематики, відкриті уроки для батьків^ створення рукописних книг "Дерево мого роду", клуби для батьків ("Ми і наші діти", "Психологія спілкування з дітьми" тощо), батьківські посиденьки, телефон довіри, організація консультаційних пунктів ("Виникло питання", "На кожне запитання

— кваліфікована відповідь" тощо), проведення соціальних досліджень ("Дозвілля сім'ї", "Традиції сім'ї", "Батьки і діти: чому виникають конфлікти" тощо), вечори-вогники("Сімейні традиції", "Я і моя сім'я" тощо), вивчення досвіду виховання в окремих сім'ях, листування з батьками і т. д. Успішна реалізація всіх цих форм залежить від ступеню професійно-педагогічної компетентності школи і кожного вихователя, спектру його особистісних якостей.

Отже, наш час підтверджує актуальність заповіту великого гуманіста

В. Сухомлинського: "Вже час і батькам, і вчителям глибоко усвідомити, що ні школа без сім'ї, ні сім'я без школи не можуть упоратися з найтоншими, найскладнішими завданнями становлення людини". Усвідомлення необхідності втілення цієї тези у практику сучасного виховання дозволить виважено й оптимально підійти до питання створення єдиного виховного простору для розвитку особистості дитини.

Правила роботи з агресивними дітьми:

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.

7. Розвивати здатність до емпатії.

8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.

10. Учити брати відповідальність на себе.

Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми

1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.

2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром.

3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:

1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;

2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.

Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки

• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.

• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна быть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.

• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.

• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.

Коментарi